20 жовтня 2011 року Конституційний Суд України прийняв Рішення № 12-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України: «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом».

На думку автора конституційного подання, подані будь-якою особою докази не відповідають вимогам допустимості, якщо вони одержані з порушеннями, пов’язаними як з незаконним обмеженням основоположних прав і свобод людини , закріплених в Конституції України, так і з порушенням закону, зокрема, внаслідок діяльності, яка має формальні ознаки оперативно-розшукової діяльності відповідно до статті 2 Закону і «в порушення частини третьої статті 5 цього Закону здійснюється особами, які безпідставно перебирають на себе функції відповідних державних органів, уповноважених на здійснення оперативно-розшукової діяльності».

Приймаючи відповідне рішення, Конституційний суд України виходив з положень статей основного Закону держави, які закріплюють основоположні права людини і громадянина: частини першою, другою статті 32 (ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя); статті 31 (таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції).

Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства.

Конституційний Суд України відзначив, що подані будь-якою фізичною або юридичною особою згідно з частиною другою статті 66 КПК України речі або документи (фактичні дані) не відповідають вимогам допустимості доказів, якщо вони одержані з порушенням прав і основоположних свобод людини, закріплених в Конституції України, зокрема внаслідок цілеспрямованих дій із застосуванням оперативно-розшукових заходів , передбачених Законом.

У резолютивній частині рішення Конституційний суд України відзначив, що «положення першого речення частини третьої статті 62 Конституції України, відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, слід розуміти так, що обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку , встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів , передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності ».

Відтак, очевидно, що доволі популярні останнім часом «журналістські розслідування» не зможуть лягти в основу конкретного обвинувачення…

Водночас при усій категоричності Конституційний Суд України в мотивувальній частині заклав підвалини і для певних винятків.

Зокрема, Суд виходячи з того, що фактичні дані про скоєння злочину чи підготовку до нього можуть бути одержані не тільки в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноважених на це осіб, а й випадково зафіксовані фізичними особами, які здійснювали власні (приватні) фото-, кіно-, відео-, звукозаписи, або відеокамерами спостереження , розташованими як у приміщеннях, так і ззовні., вказав, що при оцінюванні на предмет допустимості як доказів у кримінальній справі фактичних даних, що містять інформацію про скоєння злочину чи підготовку до нього та подані в порядку, передбаченому частиною другою статті 66 КПК України, необхідно враховувати ініціативний або ситуативний (випадковий) характер дій фізичних або юридичних осіб, їх мету та цілеспрямованість при фіксуванні зазначених даних .

Підготував:

Андрій Петрів ,