18 вересня 2012 року Верховна Рада України прийняла за основу проект закону про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (щодо посилення відповідальності за посягання на честь і гідність людини)

Законопроектом (читати далі… ) пропонується доповнити Кримінальний кодекс України статтею 145¹, якою встановлюється кримінальна відповідальність за таке діяння, як наклеп.

Автори законопроекту обґрунтовують необхідність прийняття даного Закону «слабкістю, по суті, повною неефективністю передбачених чинним законодавством заходів захисту честі, гідності та ділової репутації особи».

Дані тенденції у діяльності законодавчого органу хоча й провадяться під гаслом посилення відповідальності за посягання на честь і гідність людини, на наш погляд, є кроком назад в розвитку громадянського суспільства, скеровуючи державу в напрямку вектору «кримінального контролю» за діяльністю в сфері свободи слова та доступу до інформації.

Хотіли б звернути увагу, що у Кримінальному Кодексі України 1960 року відповідальність за наклеп та образу була передбачена статтями 125 та 126 відповідно. Натомість, у Кримінальному Кодексі 2001 року відповідні положення включені не були, а відтак дії не вважалися кримінально караними.

Без сумніву, поширення завідомо неправдивих відомостей про особу є явищем негативним, однак чи можна вважати суспільну небезпеку слова достатньою для відновлення криміналізації такого діяння? І чи можна говорити про гарантування свободи висловлювань, якщо наклеп вчинений шляхом публічного демонстрування у творах або засобах масової інформації каратиметься максимально обмеженням волі на строк до п’яти років , з позбавленням права займатися певною діяльністю на строк до трьох років ?

На нашу думку, криміналізація такого діяння є хибним кроком на шляху до розвитку громадянського суспільства та забезпечення свободи слова в Україні. Так, на даний час, права, які, встановивши кримінальну відповідальність, так прагне захистити законотворець, гарантовані статтею 28 (право на повагу до гідності) та статтею 32 (право на таємницю особистого та сімейного життя) Конституції України.

Вказані права є особистими немайновими правами фізичної особи, відносяться до предмету регулювання цивільного права (глава 22 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.4 ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації , а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ч.3 ст.297 ЦК України (Право на повагу до гідності та честі) фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Аналогічна норма щодо судового захисту закріплена і у ч.2 ст.299 ЦК України (Право на недоторканність ділової репутації).

Як бачимо, і положення Основного закону України, і положення цивільного законодавства питання поширення завідомо неправдивих відомостей про особу відносять в площину цивільного права.

Крім того, криміналізація наклепу суперечить і практиці Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права в Україні.

Так, у рішенні від 28.09.1999 р. у справі «Далбан проти Румунії» (Dalban v. Romania) (читати далі… ) - журналіста, засудженого у Румунії за наклеп на чиновника, який полягав в оприлюдненні інформації щодо неправомірних дій останнього, без належних на те доказів, Європейський Суд зазначив, що публікації журналіста стосувалися справи загального інтересу : управління державними активами і того, як політики виконують вимоги свого мандата. Суд визначив, що інтереси демократичного суспільства полягають у тому, щоб преса мала можливість надавати інформацію, яка становить значний громадський інтерес . Неприпустимо позбавляти журналіста можливості висловлювати критичні судження, якщо він не може довести їх правдивість . Суд вказав, що обвинувачення Далбана у вчиненні кримінального правопорушення та засудження його до позбавлення волі було непропорційним втручанням у його свободу вираження поглядів як журналіста , тобто допущено порушення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на все вищевикладене, вважаємо, що застосування даної статті на практиці, приведе до порушення статті 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Підготував: А.Петрів