gototopgototop
Salus populi suprema lex . Marcus Tullius Cicero

Правовий огляд окремих положень Закону України «Про ландшафти»
Вівторок, 28 лютого 2012, 22:49

elc

23 лютого 2012 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про ландшафти». Прийнятий Закон, згідно Преамбули, спрямований на забезпечення охорони, регулювання та планування ландшафтів з метою їх збереження та невиснажливого використання для задоволення екологічних, культурних, оздоровчих, економічних та інших потреб суспільства.

У законі визначаються мета, принципи та завдання державного регулювання ландшафтів, органи, відповідальні за таке регулювання та окремі (невичерпні) повноваження відповідних органів, розкрито систему заходів у сфері регулювання ландшафтів.

Відповідно до ст.3 Закону головною метою державного регулювання ландшафтів є:

- забезпечення збалансованого та комплексного управління користуванням ландшафтами;

- збереження різноманітності ландшафтів, природної, культурної, історичної та археологічної спадщини з урахуванням економічних і соціальних потреб суспільства, а також принципів сталого (збалансованого) розвитку;

- створення умов для сталого (збалансованого) функціонування ландшафтів та їх компонентів, збереження взаємозв'язків між ними, забезпечення цілісності екосистемних функцій;

- інтеграція екологічної політики у сфері охорони та регулювання ландшафтів у сільське, лісове, водне господарство, промисловість, енергетику, транспорт, містобудування тощо, забезпечення екологічної безпеки;

- ідентифікація ландшафтів та встановлення їх меж, визначення законодавчих, науково-практичних та інших заходів, спрямованих на забезпечення їх цілісності, різноманіття та функціонування екосистем;

- забезпечення стійкої здатності ландшафтів до відновлення.

Оцінюючи положення прийнятого законопроекту, змушені вказати на ряд недоліків, які, на нашу думку, не сприятимуть ефективній реалізації положень Закону та не сприятимуть досягненню цілі Закону - забезпеченню охорони, регулювання та планування ландшафтів з метою їх збереження та невиснажливого використання.

Ще у вересні 2005 року Україною ратифіковано Європейську ландшафтну конвенцію, а відтак державою взято ряд зобов’язань, в т.ч. щодо впровадження ландшафтної політики, спрямованої на охорону, регулювання і планування ландшафту; встановлення порядок участі широкого загалу, місцевих і регіональних органів влади та інших сторін, заінтересованих у визначенні та впровадженні ландшафтної політики; включення ландшафту до власної регіональної і міської планової політики та до її культурної, екологічної, сільськогосподарської, соціальної та економічної політики, а також до будь-якої іншої політики, що може безпосередньо або опосередковано впливати на ландшафт. Стаття 6 Конвенції передбачає конкретні заходи, які повинні виконуватись сторонами на національному рівні у сфері здійснення ландшафтної політики.

Стаття 21 Закону визначає, що «державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону та регулювання ландшафтів здійснюється у порядку, встановленому законом». Натомість, прийнятий законопроект, не передбачає ні порядку здійснення такого контролю, ні внесення будь-яких змін чи доповнень до інших законів України, які можуть передбачатись у «Прикінцевих положеннях».

Ще однією проблемою Закону, яка є негативною тенденцією в законотворчій практиці, є питання врегулювання відповідальності за невиконання норм, встановлених державою. Так, прийнятий законопроект не містить жодної норми щодо відповідальності за недотримання законодавства у сфері ландшафтів.

Проблемним питанням є і реальність виконання положень Закону з моменту його вступу в силу. Так, відповідно до ч.1 розділу VI «Прикінцеві положення» Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Відтак, норми закону, наприклад, щодо: ландшафтного планування чи врахування вимог щодо охорони ландшафтів у містобудівній документації при плануванні, забудові та іншому використанні територій на державному, регіональному та місцевому рівнях тощо, будуть обов’язковими. Натомість, механізми реалізації таких положень, розроблення яких покладено, зокрема, на Кабінет Міністрів України (стаття 6), мають бути розроблені лише на протязі 1 року з дня набрання чинності Законом. Відтак, дієва реалізація норм Закону залежить від підзаконних нормативно-правових актів, які слід прийняти у майбутньому.

Щодо прав громадськості, зазначимо, що згідно положень ч.1 ст.11 Закону громадяни та їх об’єднання у встановленому порядку матимуть право:

- ініціювати розроблення та брати участь у виконанні ландшафтних планів;

- здійснювати громадський контроль за охороною, та використанням ландшафтів;

- проводити громадську екологічну експертизу, оприлюднювати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення щодо розміщення, проектування та будівництва нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об’єктів у межах конкретних ландшафтів;

- одержувати у встановленому порядку інформацію про стан ландшафтів, джерела їх забруднення та виснаження, про плани і заходи щодо охорони, використання та відтворення ландшафтів;

- подавати до суду позови про відшкодування збитків, заподіяних державі і громадянам внаслідок забруднення, засмічення та виснаження ландшафтів;

- мати інші права відповідно до закону.

Хотілося б зазначити, що декларація таких прав громадськості повинна оцінюватися позитивно. Втім, стаття 5 Європейської ландшафтної конвенції передбачає встановлення порядку участі широкого загалу, заінтересованих у визначенні та впровадженні ландшафтної політики. Це, очевидно, зобов’язує державу докласти зусиль до розроблення порядку участі громадськості у формуванні, розробленні та виконанні ландшафтних планів.

Водночас, Закон у ст.22 передбачає можливість здійснення громадського контролю в даній сфері «громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища згідно з Положенням, яке затверджується відповідно до закону». Втім, хотілося б звернути увагу, що, по-перше, сам Закон порядок затвердження такого Положення не передбачає. По-друге, норма ст.22 Закону в частині суб’єктного складу тих, хто наділений правом громадського контролю, суперечить ст.11 цього ж Закону, який закріплює право громадського контролю за будь-яким громадянином ти громадським об’єднанням.

 

Підготував:

Андрій Петрів,

член Ради ЕДЦ «Правова аналітика»