gototopgototop
Salus populi suprema lex . Marcus Tullius Cicero

Правова аналітика Євромайдану: право на мирні зібрання
Вівторок, 03 грудня 2013, 22:31

Право на мирні зібрання та його законодавче регулюванняmeeting

Свобода мирних зібрань захищається статтею 11 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою її здійснення «не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

Відповідно до ст. 39 Конституції Українигромадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Дане положення законодавства України є по суті єдиним, яке регулює реалізацію права на мирні зібрання. Закону, який стосується права на мирні зібрання, в Україні не прийнято, хоч спроб його прийняття було декілька. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на необхідності прийняття відповідного законодавства в Україні, але – виглядає так, що Україні «зручніше» без такого закону… Таким чином сьогодні на законодавчому рівні не врегульовані правила для всіх учасників мирних зібрань, в тому числі для працівників правоохоронних органів, не передбачені чіткі правила та вичерпний перелік підстав для втручання у реалізацію права на мирні зібрання, не встановлено жорсткі правила, що регламентували б застосування спецзасобів під час припинення зібрань тощо.

Сьогодні відсутність правового врегулювання масових заходів призводить до численних зловживань, порушень прав громадян на реалізацію права на мирні зібрання і необґрунтованого втручання з боку органів влади у проведення зібрань громадян.

Повідомлення про проведення мирних зібрань

Конституційний суд України в рішенні від 19 квітня 2001 року визначив, що громадяни «мають сповістити органи влади про проведення заходів заздалегідь, тобто в прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене ст. 39 Конституції право громадян, а мають служити його гарантією й водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей. Визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання.»

Відповідальність при проведенні мирних зібрань

Стаття 185-1 Кодексу “Про адміністративні правопорушення” встановлює адміністративну відповідальність за порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій. Адміністративна відповідальність передбачена також і для посадових осіб. Зокрема, стаття 185-2 Кодексу “Про адміністративні правопорушення” передбачає, що надання посадовими особами для проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій приміщень, транспорту, технічних засобів або створення інших умов для організації і проведення зазначених заходів - тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 

Кримінальна відповідальність встановлена у випадку якщо мирне зібрання втратило свій мирний характер і переросло у масові заворушення. Так, стаття 294 Кримінального кодексу передбачає відповідальність за організацію масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також за активну участь у масових заворушеннях.

Кримінальна відповідальність встановлена також у випадку заклику до вчинення дій, що загрожують громадському порядку. Так, відповідно до статті 295 Кримінального Кодексу передбачена відповідальність за публічні заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів такого змісту.

Особи, винні у блокуванні транспортних комунікацій, яке порушило нормальну роботу транспорту або створювало небезпеку для життя людей, а також захопленні вокзалу, аеродрому, порту, станції або іншого транспортного підприємства несуть кримінальну відповідальність відповідно до статті 279 Кримінального кодексу.

Таким чином аналізуючи характер правопорушень, за які встановлена відповідальність під час мирних зібрань, можна стверджувати, що існуючі норми не спрямовані на забезпечення гарантій для реалізації права громадян на мирні зібрання, оскільки передбачають притягнення до відповідальності якраз учасників мирних зібрань, що може бути інструментом розправи над учасниками та організаторами мирних зібрань, які «не подобаються» владі. А, наприклад, відповідальність за перешкоду мирним зібранням з боку влади не встановлена. У законодавстві, яке регулює питання свободи зібрань, також не передбачена відповідальність за використання сили, яка не пропорційна діям мітингуючих, і на законодавчому рівні влада не гарантує, що міліція має використовувати силу пропорційно і лише в крайніх випадках. Звісно деякі такі положення містяться у законодавстві про міліцію, але як показує практика, їх не достатньо для забезпечення належної реалізації прав мітингуюючих.

Потреба в удосконаленні законодавства про мирні зібрання

Історія розгляду законопроектів про мирні зібрання також показує, що на законодавчому рівні часто вживаються спроби встановити межі права на мирні зібрання, без регулювання питання законодавчих гарантій цього права.  Такими гарантіями реалізації права на мирні зібрання мали б бути: вичерпний перелік місць, де проведення зібрання не допускається, для унеможливлення неправомірних заборон чи територіальних обмежень проведення мирних зборів; чіткі повноваження органів державної влади для максимального забезпечення проведення мирних зібрань громадян; забезпечення вільної можливості проведення спонтанних/термінових зібрань, про які не було попередньо повідомлено, для скасування дозвільної форми проведення зібрань та бюрократичної процедури повідомлення про них завчасно; встановлення чітких обмежень реалізації права на свободу мирних зібрань для уникнення зловживань влади в даній сфері;[1] регламентація прав учасників мирних зібрань та їх  обов’язків; встановлення процедури оскарження порушення прав учасників мирних зібрань; відповідальність за незаконні дії провокаторів масових безпорядків під час мирних зібрань і персональна відповідальність організаторів таких провокацій; персональна відповідальність за заборону участі в мирних зібраннях тощо.

Отож, нормативна неврегульованість мирних зібрань в Україні є причиною хаосу та свавілля органів влади, який часто виникає під час мирних протестів в Україні.



[1] Див. Дмитро Ткачук. Закон про мирні зібрання: заборона протестів чи інструмент проти свавілля влади?//Українська правада. Електронний ресурс. Режим доступу: www.pravda.com.ua/columns/2013/05/29/6990482/