Кіотський протокол: деякі з аргументів «за» і «проти»

Кіотський протокол є міжнародною угодою, підписаною на основі Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй зі зміни клімату (РКООНЗК, Конвенція). Основна мета Кіотського протоколу полягає у встановленні цілей (зобов’язань) зі скорочення викидів парникових газів (ПГ) для різних країн. Зобов'язання відповідно до Кіотського протоколу встановлюються на період з 2008р. по 2012р. Після закінчення цього терміну на міжнародному рівні повинна бути досягнута нова домовленість про скорочення викидів парникових газів.

Згідно із Кіотським протоколом країнами приймаються зобов’язання на добровільній основі. Для реалізації таких зобов’язань у конкретні державі, Кіотський протокол, підписаний як міжнародна угода, повинен бути ратифікований на національному рівні уповноваженими на те органами влади, і тільки тоді він буде розглядатися як частина національного законодавства відповідної держави (наприклад, в Україні – чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України - стаття 9 Конституції України: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254�/96-�� ).

Позитивні сторони Кіотського протоколу:

- Кіотський протокол встановлює кількісні зобов’язання зі скорочення викидів парникових газів, встановлюючи певні обмеження антропогенних викидів, які мають негативний вплив на зміну клімату (Людська діяльність спричиняє зміну клімату, викликаючи зміни в атмосфері Землі та впливаючи на кількість викидів парникових газів. Найбільший відомий вплив відбувається за рахунок спалювання викопного палива, через що відбуваються викиди вуглекислого газу в атмосферу - Четверта доповідь Міжнародної групи експертів з питань зміни клімату. Зміна клімату 2007: http://www.ipcc.ch/publications_and_data/ar4/wg1/en/faq -2-1.html ).

- Кіотським протоколом визначені економічно вигідні механізмів для скорочення викидів парникових газів – так звані гнучкі механізми Кіотського протоколу. Таким чином країни, які мають зобов'язання щодо скорочення викидів парникових газів можуть «платити» за таке скорочення в інших країнах, де відповідні проекти коштують дешевше. Отож, ціна за скорочення парникових газів в деяких країнах є нижчою, порівняно із країнами, наприклад ЄС, чи Японією, а відповідні скорочення викидів парникових газів, які відбуваються, призводить до позитивного ефекту на глобальному рівні на більш економічно-вигідних умовах.

Проблемні аспекти Кіотського протоколу:

- Існуючий Кіотський протокол підписаний і ратифікований певною кількістю країн. Країни, включені у додаток I (розвинені країни), що взяли на себе зобов’язання зі скорочення викиді парникових газів, відповідальні за 63,7% світових викидів. (Статус ратифікації Кіотського протоколу: http://unfccc.int/kyoto_protocol/status_of_ratification/items/2613.php ). Як результат - країн, які несуть відповідальність за значну частину світових викидів, не мають зобов'язань відповідно до Кіотського протоколу. Так, наприклад, серед найбільших емітерів парникових газів у світі є США, які не ратифікували Кіотський протокол і не зобов'язані скорочувати викиди парникових газів відповідно до міжнародної угоди, в рамках процесу РКООНЗК.

- Є потужні країни, що швидко розвиваються, такі, як Китай, Індія, які не мають зобов'язань зі скорочення викидів за Кіотським протоколом і практично можуть продовжувати розвиватися без впровадження екологічних технологій та здійснювати значні викиди парникових газів. Деякі показники та цифри вказують на те, що рівень викидів в цих країнах буде найбільш значним і саме вони будуть найбільше впливати на зміни клімату з часом. Тому міжнародне співтовариство має винайти та погодити способи та кількісні показники щодо зниження викидів парникових газів в цих країнах для вирішення проблеми зміни клімату.

- Деякі країни, які несуть історичну відповідальність за зміну клімату (наприклад, розвинені країни з перехідною економікою, як і України) насправді зараз не мають жодних зобов'язань зі скорочення викидів парникових, оскільки базовим у Кіотському протоколі є 1990 рік, коли такі держави викидали набагато більше викидів, ніж у 2008 – 2012 роках. Зменшення рівня викидів в цих державах відбулося у зв’язку із спадом економіки після 1990-х. Так, відповідно до Кіотського протоколу Україна зобов'язаний стабілізувати викиди парникових газів на рівні 1990 року, що означає можливість фактичного зростання викидів, так як рівень сьогоднішніх викидів парникових газів в Україні є на 54% меншим від рівня викидів 1990 року. (Огляд досліджень з оцінки потенціалу скорочення викидів парникових газів в Україні. Юлія Огаренко. За редакцією О. Пасюка, І. Ставчук. Національний екологічний центр України - НЕЦУ, 2010: http://www.necu.org.ua/wp-content/uploads/ghg_potential_uk_final.pdf ). У підсумку Україна має можливість розвиватися і підвищувати рівень викидів парникових газів. У той же час рівень викидів парникових газів пропорційно до валового національного продукту в Україні є надзвичайно високим, і Україна є одним зі світових лідерів за показниками вуглецевої інтенсивності економіки (Огляд досліджень з оцінки потенціалу скорочення викидів парникових газів в Україні. Юлія Огаренко. За редакцією О. Пасюка, І. Ставчук. Національний екологічний центр України - НЕЦУ, 2010: http://www.necu.org.ua/wp-content/uploads/ghg_potential_uk_final.pdf ). Проблеми енергозбереження є також дуже актуальними в Україні, особливо в житловому та інших секторах (див.: "Енергозбереження в Україні: правові аспекти та практична реалізація" - М. Булгакова, М. Приступа – Рівне, Ред.: О. Зень, 2011: / фото/оповідання/ ee_ecoclub.pdf). В той же час ефективних стимулів для вирішення цих проблем немає ані на  національному, ані на міжнародному рівні. Більше того, таким державам дозволено продавати квоти на викиди парникових газів, які з'явилися через економічний спад, а не у зв’язку із цілеспрямованою політикою держави зі скорочення викидів парникових газів. При цьому, Україна залишається в числі найбільш енергетично неефективних країн світу, не маючи на даному етапі жодних зобов’язань зі скорочення викидів парникових газів перед світовою спільнотою.

- Реалізація гнучких механізмів Кіотського протоколу не завжди приводить до бажаного результату зі зниження викидів парникових газів та зменшення антропогенного впливу на кліматичну систему. Адже є приклади, коли надходження, які поступають в рамках Кіотського протоколу від  продажу одиниць встановленої кількості між державами, витрачаються на різні цілі, які не призводять до скорочення викидів парникових газів і навіть не пов'язані з екологічними проектами. Отже існують факти зловживань у даній сфері, що свідчить про недосконалість контролюючих та наглядових механізмів та неможливість реалізації мети РКООНЗК. Без наявності розроблених та схвалених усіма державами механізмів забезпечення дотримання міжнародних зобов'язань, ефективність міжнародних домовленостей буде не достатньо високою.

- Також важливим є питання нагляду за дотриманням зобов’язань згідно міжнародними домовленостями та надання права представникам громадського (неурядового) сектору звертатись у відповідні міжнародні інстанції із нагляду за дотриманням РКООНЗК та Кіотського протоколу. Це посилює вплив громадськості та сприяє участі громадськості в процесі прийняття рішень з питань зміни клімату.

Кінцева мета РКООНЗК і будь-яких пов'язаних з нею правових інструментів полягає у стабілізації концентрацій парникових газів в атмосфері на рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему. Таким чином клімат слід розглядати як об'єкт правової охорони. Протоколи до Конвенції мають містити, крім загальних цілей зі скорочення викидів парникових газів, також  механізми скорочення викидів, загальні правила моніторингу, звітності, перевірки та верифікації тощо.

У Кіотському протоколі повинні бути встановлені та узгоджені країнами адекватні амбітні цілі зі зниження викидів парникових газів, які відповідають вимогам, застереженням та висновкам наукових експертів і призводять до реального скорочення викидів парникових газів. Під час функціонування гнучких економічних механізмів, важливо встановити правила щодо фінансування проектів «жорсткого озеленення», які призводять до реального скорочення викидів парникових газів, на відміну від проектів «м’якого озеленення». У майбутній пост-кіотській угоді важливо вирішити усі вищеперераховані проблемні аспекти, а також питання передачі зелених технологій для країн, що розвиваються від розвинених держав, адаптації до зміни клімату для найбільш вразливих країн в аспекті зміни клімату, фінансування пом'якшення наслідків зміни клімату і т.д.

Підготувала:

М.Булгакова , директор ЕДЦ «Правова аналітика»