27 квітня 2013 року Громадська організація «Експертно-дорадчий центр «Правова аналітика» (ЕДЦ «Правова аналітика», Позивач) подали позов проти Генеральної прокуратури України (далі – Відповідач, ГПУ)  про зобов’язання до розгляду скарг на бездіяльність народних депутатів у сфері виконання законодавства про звернення та про інформацію.

Причини подання позову:

ЕДЦ «Правова аналітика» зверталася із зверненнями до новообраних народних депутатів з метою отримання доступу до інформації суспільного інтересу і не отримала відповідей на звернення від народних депутатів. Така бездіяльність народних депутатів була оскаржена до Генеральної прокуратури України для усунення порушень законодавства про звернення громадян і про доступ до інформації та вирішення питання про складення протоколу про вчинення відповідними народними депутатами України адміністративного правопорушення, передбаченого Кодексом про адміністративні правопорушення України (КУпАП). Після оскарження такої бездіяльності народних депутатів, Позивачем отримано відповідь ГПУ, в якій зазначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Верховною Радою України та її посадовими особами не здійснюється.

ЕДЦ «Правова аналітика» вважає таку бездіяльність ГПУ незаконною у зв’язку із чим подано позов до суду.

Відповідно до Закону України «Про прокуратуру», «Про інформацію», «Про звернення громадян», Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) Відповідач є уповноваженим та зобов’язаний проводити перевірки в частині порушень в галузі інформаційного законодавства і законодавства про звернення, за наслідками яких, в разі наявності достатніх підстав, приймати рішення про складення протоколу про адміністративне правопорушення .

Відтак, висновок Відповідача про необхідність безпосереднього звернення Позивача до суду не відповідає законодавству, адже відповідно до процедури притягнення до адміністративної відповідальності, визначеної КУпАП, суд вирішує питання про притягнення до адміністративної відповідальності після отримання відповідного протоколу , складеного органами прокуратури.

Теза Відповідача про відсутність повноважень на здійснення прокурорського нагляду за Верховною Радою України та її посадовими особами помилково вжита до даних правовідносин, оскільки Позивач у своїх скаргах не просив здійснювати прокурорський нагляд за ВРУ . Так, Позивач звертався до Відповідача з викладенням фактів порушення законодавства України не Верховною Радою України як єдиного законодавчого органу держави, а народними депутатами України, порушення яких можуть і повинні бути предметом в т.ч. і перевірок в рамках прокурорського нагляду при вирішенні питання про вчинення народними депутатами адміністративного правопорушення.

Так, відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат уповноважений здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України , розглядає звернення виборців, а також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян , та зобов’язаний розглядати звернення виборців відповідно до вимог та в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».

При цьому жодних обмежень у притягненні до адміністративної відповідальності народних депутатів ні Конституція України, ні Закон «Про статус народного депутата України», не містить. Таким чином, народний депутат, як і будь-яка інша особа, може бути притягнений до адміністративної відповідальності, якщо це не пов'язано із застосуванням до нього арешту чи затримання.

На думку Позивача, утвердження та захист прав людини і громадських інтересів, запобігання їх порушенню, становлення громадянського суспільства, утвердження принципів верховенства права та за закону, неможливе за такої практики Відповідача. Адже  відмова від розгляду скарг про вчинення народними депутатами України адміністративного правопорушення є, фактично, процесом формування практики відсутності відповідальності за вчинення правопорушень окремими представниками влади (в даній справі – народними депутатами України). Більш того, така практика не базується на вимогах Закону та суперечить законодавству України.

ЕДЦ «Правова аналітика» просили суд:

Визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України у зв’язку із  не розглядом скарг Позивача на бездіяльність народних депутатів .

Зобов’язати Генеральну прокуратуру України розглянути скарги Позивача.

Проблеми «інстанційної невизначеності» для розгляду справи

Позивачем подано даний позов у Львівський окружний адміністративний суд, оскільки у даній справі оскаржується бездіяльність суб’єкта владних повноважень стосовно прийняття рішення по поданій скарзі (ч. 2 ст. 19 Кодексу Адміністративного судочинства (КАСУ)).

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2013 відкрито провадження в адміністративній справі. На підставі Ухвали цього ж суду від 29.05.2013 дана справа передана на розгляд у Печерський районний суд міста Києва, оскільки, на думку суду, дана справа підсудна не окружному адміністративному суду, а місцевому загальному суду за місцем знаходження Відповідача, оскільки мова йде про бездіяльність суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності (п. 2 ч. 1  ст. 18 КАСУ).

Печерський районний суд Ухвалою від 02.07.2013 прийняв до свого провадження дану справу і призначив її до судового розгляду. Але під час судового розгляду даний суд виніс Ухвалу від 23.07.2013 про передачу цієї справи на розгляд у Окружний адміністративний суд міста Києва, оскільки, на думку суду, дана справа підсудна не місцевому суду, а окружному адміністративному. Позиція суду обґрунтовується відсутністю доказів наявності справи про адміністративне правопорушення як такої, так як вона не відкрита взагалі і скарги позивача на бездіяльність народних депутатів не розглядалися Генпрокуратурою взагалі, тому не можна говорити, що мала місце бездіяльність у справі про адміністративне правопорушення, і правило, яке застосував Львівський окружним адміністративний суд, в даній справі не може бути застосоване.

Таким чином протягом п’яти місяців дана справа передається із одного суду в інший, але по суті ще не розглядалася жодним судом.