gototopgototop
Salus populi suprema lex . Marcus Tullius Cicero

Правова аналітика «Євромайдану»: втручання у внутрішні справи держави та відповідальність держав на міжнародному рівні
Субота, 07 грудня 2013, 07:05

maidan 3Відповідно до національного законодавства України та принципів міжнародного права, втручання у внутрішні справи держави будь-якою іншою державою чи організацією – заборонено. Це відповідає також принципу національного суверенітету, відповідно до якого кожна незалежна «держава є господарем на своїй території» і сама приймає рішення щодо внутрішній справ у державі.

Але, існують ситуації, коли «держава» в особі високопосадовців та певних впливових кланів діє незаконно проти свого ж народу, коли відбувається порушення прав людей в країні своїми ж правителями. Тоді виникає запитання, а які ж важелі має міжнародна спільнота, щоб вплинути на такий уряд чи главу, які діють проти своїх громадян, спонукаючи до незаконних дій та рішень як судову владу, так і силові структури, та яких важко притягнути до відповідальності на підставі чинного законодавства, адже такий державний апарат роками «працював» для того, щоб вберегти себе від відповідальності та створити всі передумови для того, щоб за незаконні дії правителі не були покарані. І це не вигадана ситуація, а реалії українського корумпованого суспільств, які довели свою життєздатність протягом каденцій різних президентів та урядів.  І в таких ситуаціях безсилими та маловпливовими видаються правозахисники та мітингувальники, які намагаються правовими методами вирішувати існуючі проблеми у фактично «неправовій державі».

Можливо, правові важелі міжнародної спільноти таки зможуть розв’язати цей «вузол», коли принципи міжнародного права щодо невтручання у внутрішні справи держави використовують урядами для власного захисту та прикриття і проти своєї ж держави, що «не на руку» громадянам в такій державі, які часто закликають цивілізована демократичні суспільства із закликами: «Втрутьтеся»!

Звісно, втручання є можливими, особливо, коли внутрішні справи держави перестають бути внутрішніми та впливають на інші держави та їх права. Так, наприклад, якщо Рада безпеки ООН констатує, що якісь події в державі загрожують міжнародному миру і безпеці, дії Об'єднаних Націй у відношенні цих подій не будуть вважатися утручанням у внутрішні справи держави. Також втручання та притягнення до міжнародної відповідальності є можливим на підставі міжнародних домовленостей держав, які беруть на себе добровільні обов’язки перед міжнародною спільною, та визнають юрисдикцію міжнародних судових інстанцій

Але як? Розглянемо деякі механізми міжнародного впливу…

Міжнародні судові механізми, які можуть бути застосовані щодо України, тобто юрисдикція яких визнана Україною шляхом підписання нею відповідних міжнародних домовленостей. Серед таких, наприклад, Міжнародний суд ООН (звернення до цього суду можуть бути подані лише державами проти інших держав щодо питань, передбачених Статутом ООН чи діючими договорами та конвенціями); Європейський суд з прав людини (звернення до цього суду можуть бути подані громадянами, але лише після вичерпання внутрішній національних судових механізмів захисту, рішення цього суду є обов’язковими до виконання і можуть передбачати зобов’язання держав до вжиття заходів із виплати компенсацій громадянам, права яких порушено, та навіть прийняття законодавства, яке унеможливило б порушення у майбутньому відповідних прав, передбачених Європейською Конвенцією про захист прав і основоположних свобод, стороною якої є Україна); Міжнародний кримінальний суд (постійно діючий орган, який уповноважений здійснювати юрисдикцію щодо осіб, відповідальних за найбільш серйозні злочини, які викликають стурбованість міжнародної спільноти) та ін.

Резолюції міжнародних організації, які приймаються як реакція на ті чи інші події в державі про їх схвалення чи несхвалення, із вимогами про вчинення певних дій для припинення правопорушень: наприклад Резолюції ООН, Європарламенту, Парламентської асамблеї Ради Європи тощо.

Задля нагляду за дотримання міжнародних домовленостей утворюються комітети із нагляду за дотриманнях міжнародних конвенцій. Залежно від процедури, звертатися в такі комітети можуть зазвичай держави, оскаржуючи незаконні дії інших держав, але міжнародна практика знає й унікальні механізми, коли правом на звернення в такі комітети наділені громадяни (але лише після вичерпання національних способів захисту). Але, часто рішення цих комітетів не містять примусових механізмів їх виконання, тому єдиним крайнім способом впливу на таку державу-порушника – є іі виключення зі Сторін тої чи іншої конвенції (т.зв. політична відповідальність), що, без сумніву, не на користь ані державі, ані пересічним громадянам. Тому важливо, щоб уряди держав усвідомлювати моральну відповідальність за авторитет та «лице» своєї держави на міжнародному рівні та вживали усіх заходів задля виконання своїх зобов’язань на міжнародному рівні, як це роблять високого звинуті цивілізовані країни, для яких осуд міжнародної спільноти є дійсно осудом, за який відповідальні особи відчувають сором перед очами своїх співгромадян, дітей та наступних поколінь.

Міжнародному праву також відомі такі міжнародно-правові санкції як реторсії (можуть застосовуватися у відповідь на недружній акт, несправедливу, упереджену поведінку іншого суб'єкта, але в межах допустимих міжнародним правом, наприклад, заборона дипломатичним представникам або громадянам іноземної держави вільно відвідувати певні райони країни їхнього перебування у відповідь на подібні обмеження щодо своїх дипломатів і громадян в тій державі (інші обмеження); відкликання посла з держави, яка вчинила недружній акт або правопорушення; висилка з країни такої кількості дипломатів держави, яка раніше вислала з країни дипломатів першої держави; оголошення дипломатів persona non grata; заборона в'їзду в країну або скасування візиту делегацій тощо); репресалії (односторонні заходи примусу, спрямовані на обмеження або ліквідацію прав іншої держави, які передбачені міжнародним правом як контрзаходи в разі правопорушення, вони не застосовуються у відповідь на акти, які не є міжнародним правопорушенням) тощо.

І на закінчення довідка про поняття міжнародного злочину…

Міжнародне право визначає поняття міжнародних злочинів, які становлять підвищену небезпеку всієї світової спільноти. Така підвищена небезпека випливає з тяжкості вчиненого діяння, із важливості порушеного зобов'язання та наслідків скоєного злочину. При вчиненні вказаних злочинів держави несуть міжнародну політичну та матеріальну відповідальність, а керівники держав, вищі посадові особи та інші відповідальні особи несуть індивідуальну кримінальну відповідальність, при чому вона настає перед світовою спільнотою загалом в Міжнародному кримінальному суді.

Так, згідно з п. 1 ст. 5 Римського статуту Міжнародного кримінального суду, Сул володіє юрисдикцією щодо таких злочинів: a) злочину геноциду; b) злочинів проти людства; c) воєнних злочинів; d) злочину агресії.

Злочини проти людства: відповідно до ст. 7 Статуту Міжнародного кримінального суду, під злочинами проти людства розуміти діяння, які вчиняються в рамках широкомасштабного або система точного нападу на будь-яких цивільних осіб, якщо такий напад вчиняється свідомо. Злочини проти людства можуть бути вчинені як під час збройного конфлікту, так і у мирний час. Для того щоб діяння можна було класифікувати як злочин проти людства, Статут ставить такі основні умови: діяння повинні вчинятися: 1) проти цивільного населення; 2) в рамках широкомасштабного нападу; 3) систематичного нападу; 4) свідомо. Широкомасштабність нападу полягає у значній кількості учасників та жертв такого злочину, наслідках вчиненого діяння тощо. Під систематичним розуміють такий напад, який вчиняється методично заздалегідь продуманим планом. Свідомість нападів полягає у тому, що суб'єкт злочину знає (усвідомлює), що вчиняється широкомасштабний чи систематичний напад.