24.11.2011 року Європейський суд з прав людини
у справі
«Загороднього проти України» (заява № 27004/06), констатував порушення Україною ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права на справедливий суд, а саме права на вільний вибір захисника.
Суть досліджуваного питання зводилася до можливості практичного застосування частини 2 статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, відповідно до положень якої «як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи».
Нагадаємо, що така редакція частини 2 статті 44 КПК України введена в дію після того, як ще в 2000 році Конституційний суд України у справі №1-17/2000 визнав неконституційними - положення частини першої статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, за яким обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Втім, незважаючи на внесені зміни до кримінально-процесуального закону, питання щодо залучення «інших фахівців в галузі права» залишалося невирішеним через відсутність офіційного тлумачення цього словосполучення.
Більш того, кардинально протилежну – «патову» для вирішення проблеми – позицію зайняв Верховний Суд України у постанові Пленуму №8 від 24 жовтня 2003 року, визначивши у п.5 постанови, що повноваження інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи, на участь у справі повинні бути підтверджені документами, визначеними спеціальним законом, яким цим особам надано право брати участь у кримінальному судочинстві як захисникам, а також угодою або дорученням юридичної особи.
Верховний суд визнав правильною практику тих судів, які за відсутності спеціального закону не допускають таких фахівців до здійснення захисту в кримінальних справах.
Предметом розгляду європейського суду у справі «Загороднього проти України» були практичні аспекти застосування статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України в частині можливості залучення до захисту в кримінальному процесі фахівця в галузі права без свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
При розгляді справи Європейським судом, уряд України, не визнаючи порушенням ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод факт недопуску до захисту в кримінальному процесі юриста «не адвоката» вказав, що на виконання рішення Конституційного суду України у справі №1-17/2000 необхідно прийняти спеціальний закон, який би регулював порядок надання правової допомоги іншими фахівцями у галузі права. За умови відсутності даного закону, порушень з боку судової системи України при недопуску фахівця в галузі права до захисту у кримінальному процесі допущено не було.
Натомість, Європейський суд з прав людини прийшов до протилежних висновків, даючи оцінку відповідній проблемі, та зазначив, що, залишаючи питання про обмеження права на вільний вибір захисника невирішеним протягом тривалого періоду часу, держава створила ситуацію, несумісну з принципом правової визначеності, який є одним з основних елементів верховенства закону. Як наслідок, суд визнав факт порушення права заявника на вільний вибір захисника через створені державою обмеження.
Підготував:
Андрій Петрів,
член Ради ЕДЦ «Правова аналітика»
|