11 жовтня 2011 року Конституційний Суд України прийняв Рішення No 10-рп/2011 у cправі про строки адміністративного затримання (щодо відповідності Конституції України окремих положень статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення та пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію»).

У статті 263 Кодексу про адміністративні правопорушення визначено випадки, за яких особа може бути затримана до десяти діб або до розгляду справи суддею, начальником (заступником начальника) органу внутрішніх справ, посадовою особою органу Державної прикордонної служби України (частини друга, третя, четверта), та встановлено, що строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставлення порушника для складення протоколу, а особи, яка була в стані сп’яніння, – з часу її витвереження (частина п’ята).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію» міліції надано право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, для складення протоколу або розгляду справи по суті, якщо ці питання не можуть бути вирішені на місці, на строк до трьох годин, а у необхідних випадках для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення – до трьох діб (абзац четвертий), а осіб, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції, – до розгляду справи судом, але не більше ніж на двадцять чотири години (абзац шостий).

Конституційний Суд відзначив в мотивувальній частині рішення, що право на свободу та особисту недоторканність є одним з визначальних та фундаментальних конституційних прав людини .

Згідно з частиною другою статті 29 Основного Закону України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У частині третій статті 29 Конституції України визначено максимально допустимий строк затримання особи без вмотивованого рішення суду, який не може перевищувати сімдесяти двох годин .

Суд дійшов висновку, що внаслідок адміністративного затримання відбувається короткострокове позбавлення людини свободи , право на яку передбачено у статті 29 Конституції України.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 263 КУпАП [1] осіб, які за певні правопорушення може бути затримано до розгляду справи суддею або начальником (заступником начальника) органу внутрішніх справ.

Суд зазначив в мотивувальній частині рішення, що про вчинення відповідних правопорушень, уповноваженими на те особами складається протокол, однак законодавець залишив поза сферою правового регулювання питання щодо строків складення протоколу про адміністративне правопорушення та його надіслання до органу чи посадової особи , уповноважених розглянути справу про таке правопорушення і винести відповідну постанову, залишивши цим самим за органами (посадовими особами), уповноваженими реагувати на адміністративні правопорушення, право на власний розсуд визначати такі строки , чим створено підґрунтя для можливих зловживань з боку останніх .

Відтак, КСУ вбачає підстави вважати положення частини четвертої статті 263 Кодексу такими, що суперечать статті 8 Конституції України, через їх невідповідність принципу правової визначеності. [2]

Щодо неконституційності положень пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію», КСУ вказав, що законодавець не ототожнив діяння, які проявляються у формі непокори та злісної непокори. Суд прийшов до висновку, що відповідно до системного аналізу норм КУпАП, в Кодексі встановлена відповідальність лише за злісну непокору законній вимозі працівника міліції. Відтак, надання міліції права затримувати особу за непокору законній вимозі працівника міліції, тобто за діяння, яке не є адміністративним проступком, порушує принцип верховенства права та його складову – правову визначеність .

Відповідно до резолютивної частини рішення, Конституційний Суд вирішив, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення:

– частин четвертої, п’ятої статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

– абзацу шостого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію», згідно з яким міліції надається право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях «осіб, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції, до розгляду справи судом, але не більше ніж на 24 години».

Підготував:

Андрій Петрів ,

[1] Осіб, які вчинили дрібне хуліганство, насильство в сім'ї, злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовця чи образу їх, публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції чи посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, може бути затримано до розгляду справи суддею або начальником (заступником начальника) органу внутрішніх справ. До розгляду суддею справи може бути затримано також осіб, які незаконно перетнули або зробили спробу незаконно перетнути державний кордон України, вчинили злісну непокору законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця чи працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, порушили порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій або проявили неповагу до суду чи торгували з рук у невстановлених місцях. Іноземців та осіб без громадянства, які порушили правила перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України, може бути затримано до розгляду справи суддею або посадовою особою органу Державної прикордонної служби України. (ч.4 ст.263 КУпАП).

Строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставлення порушника для складення протоколу, а особи, яка була в стані сп'яніння, - з часу її витвереження (ч.5 ст.263 КУпАП).

[2] Частина 5 ст.263 КУпАП, на думку КСУ, також суперечать статті 8 Конституції України.