gototopgototop
Salus populi suprema lex . Marcus Tullius Cicero

Свобода вираження поглядів у практиці Європейського суду з прав людини
Четвер, 14 лютого 2013, 21:19

strasbourg.1

Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Європейська конвенція, Конвенція) «Свобода вираження поглядів»:

1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Значна кількість рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах про порушення ст. 10 Європейської конвенції, (яка, згідно практики суду, стосується не лише права на свободу вираження поглядів, але й захищає право на доступ до інформації), сформували норми, які є джерелом права в Україні, а відтак, повинні імплементовуватися в нашу національну правову систему.

Серед основних принципів ЄСПЛ у сфері свободи вираження поглядів та права на доступ до інформації можна виділити наступні.

- Свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розгля-даються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Як передбачено в статті 10, ця свобода має винятки, які, проте, повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена[1].

- Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов’язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов’язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій[2].

- Це не тільки завдання преси — поширювати подібну інформацію та ідеї — суспільство також має право отримувати їх. Інакше чи здатна була б преса відігравати цю життєво важливу роль «вартового пса демократії»[3].

- Стаття 10 Конвенції захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу; та надають «достовірну та точну» інформацію, як того вимагає журналістська етика. За пунктом 2 статті 10 Конвенції свобода вираження поглядів пов’язана з «обов’язками та відповідальністю», які застосовуються до засобів масової інформації навіть щодо питань великого суспільного значення. Більше того, ці «обов’язки та відповідальність» мають особливе значення, коли йдеться про посягання на репутацію названої особи та порушення «прав інших осіб»[4].

- Повідомлення новин, засноване на інтерв’ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства». У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин[5].

- Свобода преси надає громадськості один з найкращих засобів отримання інформації та формування ідей та ставлення до політичних лідерів. Більш загально, свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. Межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об’єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність[6].

- Межі припустимої критики за певних обставин можуть бути ширшими, коли йдеться про державного службовця, що виконує свої повноваження, ніж коли йдеться про фізичних осіб. Проте не можна стверджувати, що державні службовці свідомо піддають ретельному обстеженню кожне своє слово чи дію в тій самій мірі, як це роблять політики, і, отже, до них повинні застосовуватись ті самі механізми, що й до останніх, коли йдеться про критику їх діяльності. Державні службовці повинні користуватися громадською довірою в умовах, позбавлених надзвичайного занепокоєння, що зробить вдалим виконання ними своїх завдань. Отже, може постати необхідність у їх захисті від образливих словесних нападок під час виконання ними своїх обов'язків[7].

- Втручання у свободу вираження поглядів (обмеження) є допустимим, якщо воно встановлене законом та є необхідним в демократичному суспільстві. Таким чином втручання у право особи на свободу вираження поглядів становитиме порушення статті 10 Конвенції, якщо воно не підпадатиме під одне з виключень, встановлених пунктом 2 статті 10 Конвенції. Відповідно Суд має по черзі розглянути, чи було втручання у цій справі «встановлено законом», чи переслідувало воно ціль/цілі, яка/які є легітимними відповідно до пункту 2 статті 10, та чи було воно «необхідним у демократичному суспільстві» задля досягнення зазначеної мети[8].

- Прикметник «необхідний» у розумінні пункту 2 статті 10 Конвенції передбачає існування «нагальної суспільної необхідності». При здійсненні оцінки, чи існує така необхідність, Договірні держави користуються певною свободою розсуду. Проте, ця свобода супроводжується європейським наглядом, який поширюється як на законодавство, так і на рішення про його застосування — навіть ті, що ухвалені незалежним судом. Відповідно Суд повноважний виносити остаточне рішення щодо того, чи сумісне таке «обмеження» зі свободою вираження поглядів, гарантованою статтею 10 Конвенції[9].

- Природа та суворість покарання також є факторами, які слід брати до уваги під час визначення пропорційності втручання[10]. Більше того, домінуюча позиція, яку посідає Уряд, змушує його більш зважено вдаватися до кримінальних проваджень, зокрема в тих випадках, коли є змога вдатися до інших засобів у відповідь на невиправдані нападки чи критику його противників чи ЗМІ. Однак вжиття на власний розсуд заходів, навіть кримінальних за природою, що покликані належним чином (але не надмірно) реагувати на дифамаційні звинувачення, що позбавлені підстав чи недобросовісно сформульовані, залишається правом органів влади відповідної держави як гарантів громадського порядку[11].

- Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 10[12].

Підготувала М.Булгакова.


[1] Jersild v. Denmark, № 15890/89, від 23.09.1994; Janowski v. Poland, № 25716/94, від 21.01.1999; Nilsen and Johnsen v. Norway, № 23118/93, від 25.11.1999; Fuentes Bobo v. Spain, № 39293/98, від 29.02.2000;

[2] Perna v. Italy, № 48898/99, від 6.05.2003;

[3] Thorgeir Thorgeirson v. Iceland, № 13778/88, від 25.06.1992;

[4] Lindon, Otchakovsky­ Laurens and July v. France, №№ 21279/02 і 36448/02, від 22.10.2007, і Pedersen and Baadsgaard v. Denmark, № 49017/99, від 27.06.2002­;

[5] Pedersen and Baadsgaard v. Denmark, № 49017/99, від 17.12.2004; Thorgeir Thorgeirson v. Iceland, № 13778/88, від 25.06.1992; Jersild v. Denmark, № 15890/89, від 23.09.1994;

[6] Lingens v. Austria, № 9815/82, від 08.07.1986, Incal v. Turkey, № 22678/93, від 09.06.1998;

[7] Janowski v. Poland, № 25716/94, від 21.01.1999, Nikula v. Finland, №. 31611/96, від 21.03.2002;

[8] Sunday Times v. the United Kingdom № 6538/74 від 26.04.1979;

[9] Janowski v. Poland, № 25716/94, від 21.01.1999;

[10] Ceylan v. Turkey № 23556/94, від 08.07.1999, та Tammer v. Estonia, № 41205/98, від 06.02.2001;

[11] Castells v. Spain, № 11798/85, від 23.04.1992;

[12] Lingens v. Austria, № 9815/82, від 08.07.1986.

 

НОВИНИ САЙТУ :

06.11.2017 | 
Шановні друзі! Пропонуємо Вашій увазі черговий випуск «Довкілля і клімат: інформаційно-аналітичний огляд екологічної та кліматичної політики і права ЄС» за жовтень 2017 року. У жовтні європейські інституції активно готувались до міжнародних заходів в екологічній та кліматичній сферах, які відбудуться наприкінці 2017року. Зокрема, до третьої Асамблеї ООН з навколишнього середовища, цьогорічним девізом...
Читати далі.....
05.10.2017 | 
Пропонуємо Вашій увазі черговий випуск «Довкілля і клімат: інформаційно-аналітичний огляд екологічної та кліматичної політики і права ЄС» за вересень 2017 року. У вересні інтерес громадськості викликала доповідь Президента Єврокомісії Жан-Клода Юнкера про бачення майбутнього ЄС до 2025р., його розбудови як демократичного та сильного гравця на міжнародній і регіональній арені. В європейських інституціях...
Читати далі.....
27.09.2017 | 
Голосарій про відходи Відходи – будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворились в процесі виробництва чи споживання, а також товари(продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутись шляхом...
Читати далі.....
05.09.2017 | 
Шановні друзі! Пропонуємо Вашій увазі черговий випуск «Довкілля і клімат: інформаційно-аналітичний огляд екологічної та кліматичної політики і права ЄС» за липень-серпень 2017 року. У липні відбулася чергова зміна головування у Раді ЄС. Міністр довкілля Естонії – теперішній очільник Ради – окреслив основні напрями її діяльності в екологічній сфері. Обговорювалася низка ключових...
Читати далі.....
10.07.2017 | 
ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ: КОМПЕТЕНЦІЯ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ Читати далі......
Читати далі.....
05.07.2017 | 
Шановні друзі! Пропонуємо Вашій увазі черговий випуск «Довкілля і клімат: інформаційно-аналітичний огляд екологічної та кліматичної політики і права ЄС». Огляд охоплює новини з питань довкілля та зміни клімату в ЄС за червень 2017 року. Вас може зацікавити позиція громадськості щодо оприлюдненого Єврокомісією весною 2017 року плану майбутнього розвитку ЄС. Громадськість підготувала...
Читати далі.....