11 липня 2012 року Конституційний Суд України (далі – Суд, КСУ) прийняв рішення у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Регламенту Верховної Ради України щодо обрання Голови Верховної Ради України.

В світлі недавньої парламентерської кризи в Україні, для окремих політичних сил досить гострим постало питання обрання, а радше – звільнення з посади Голови Парламенту. Так, за діючим Регламентом Верховної Ради України, затвердженого Законом України «Про Верховної Ради України » від 10.02.2010 року (далі – Закон), відповідне рішення приймається таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів (ч.4 ст.77 Закону), а самі бюлетені для голосуванням повинні одержати не менше двох третин народних депутатів від їх фактичної чисельності (ч.6 ст.75 Закону).

Оскільки, за таких правил «успішність» процесів, пов’язаних з обранням (звільненням) спікера, видавалася малоймовірною, автори конституційного подання, стверджуючи, що «положення частини 6 статті 75 та частини 4 статті 77 Регламенту не відповідають Конституції України», звернулися до органу конституційної юрисдикції, який погодився із такою позицією

Якщо б народні обранці змінили відповідні норми регламенту у законодавчій площині, цей матеріал міг би складатися тільки з суб’єктивно-забарвлених тверджень щодо переваг тої чи іншої виборчої моделі для обрання спікера українського парламенту. Натомість, положення, викладені у рішенні Конституційного Суду України, на нашу думку, заслуговують на увагу та правову оцінку. Так, визнаючи положення ч.6 ст.75, ч.4 ст.77 Закону неконституційними, Конституційний Суд зазначив, серед іншого, що «з а статтею 84 Конституції України засідання Верховної Ради України проводяться відкрито (ч. 1); рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ч. 2). » « За частиною першою статті 88 Конституції України Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх. В Основному Законі України, а саме в ч. 1, не встановлено спеціальної вимоги стосовно обрання та відкликання Голови Верховної Ради України з посади таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів . »

Таким чином, на основі даних тез, Конституційний Суд приходить до висновку: « з і змісту частини першої статті 84, частини першої статті 88 Основного Закону України вбачається , що Голова Верховної Ради України обирається та відкликається з посади на відкритому пленарному засіданні парламенту, за винятком випадків, коли за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України проводиться закрите пленарне засідання. » Крім того, положення ч. 5 статті 75, ч. 4 статті 77 Регламенту, за якими рішення щодо кандидатур на посаду Голови Верховної Ради України та про відкликання Голови Верховної Ради України з посади приймаються таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів, на думку КСУ, не забезпечують відкритості у роботі парламенту, а тому не відповідають частині першій статті 84 Основного Закону України .

Аналізуючи дане рішення Конституційного Суду, висловлюючи виключно свою суб’єктивну позицію, змушені констатувати, що обґрунтування прийнятого рішення доволі неоднозначне і не послідовне.

Без сумніву, твердження Конституційного Суду щодо відкритості засідань Верховної Ради України (ч.1 ст.84 Конституції України) є нормою Основного Закону держави. Так само, як і норма, передбачена ч.1 ст.88 Конституції, відповідно до якої, Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх.

Але ж, чи обґрунтованою є позиція Суду про те, що порядок обрання на посаду Голови Верховної Ради України та відкликання з посади таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів, не забезпечують відкритості у роботі парламенту; і, чи означатиме це автоматично неконституційність такої норми та суперечність такої ч.1 ст.84 Конституції України?

Очевидно, що це питання доволі дискусійне. Перш за все поняття пленарного засідання та виду голосування не повинні ототожнюватися та підміняти одне одного. Зокрема, стаття 84 Конституції України (ч.1) розрізняє поняття відкритого та закритого пленарного засідання ВРУ. Натомість, видів та способів голосування Основний Закон не встановлює взагалі, вказуючи лише єдину вимогу: голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто . (ч.3 ст.84).

Питання виду голосування, як і багатьох інших, які стосуються порядку роботи парламенту України, на вимогу ч.5 ст.82 Конституції, врегульовані у Законі України «Про Регламент Верховної Ради України » від 10.02.2010 року.

Ч.1 ст.37 Регламенту ВРУ, яка залишена поза увагою Судом, вказує, що рішення Верховної Ради приймаються відкритим або таємним голосуванням у порядку, визначеному цим Регламентом. У ст.ст.38-39, 41-42 Регламенту визначений порядок проведення таємного голосування.

Отже, як бачимо очевидно, що форма засідання і вид голосування поняття не тотожні, а відтак не можна говорити про те, що таємний вид голосування суперечить відкритості засідання. Більше того, відкритість засідань Верховної Ради забезпечується не видом голосування, а шляхом допуску до них в установленому порядку представників засобів масової інформації (ч.2 Ст.3 Регламенту). Втім, ці моменти КСУ залишив поза увагою.

Більше того, не вдаючись до оцінки переваг чи недоліків таємного голосування, хотіли б наголосити, що такий вид голосування у виборних процесах (навіть, голови Конституційного Суду України) передбачено в багатьох статтях Конституції, зокрема – ст.ст.103, 128, 148, тощо.

Не логічною є позиція Конституційного Суду про те, що « в Основному Законі України, а саме в частині першій статті 88, не встановлено спеціальної вимоги стосовно обрання та відкликання Голови Верховної Ради України з посади таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. » За таких обставин, якщо Основний Закон держави не містить вказівок щодо порядку проведення засідань, то будь-яка норма Закону , яка буде деталізувати відповідне положення Конституції, може бути визнана неконституційною, на підставі відсутності спеціальних вимог у Основному Законі , що є звісно не припустимим.

Насамкінець, хотіли б зазначити, що на нашу думку, важливим є не вид голосування, а те, щоб депутати голосували особисто чи то на відкритому засіданні, чи на закритому засіданні парламенту, відкрито чи таємним голосуванням. В умовах сьогодення хотілося б, щоб, трактуючи Основний Закон держави, орган конституційної юрисдикції був більш чіткий як у обґрунтуваннях, так і у формулюваннях. І, вказуючи на єдину вимогу щодо чисельності народних депутатів України, якою обумовлюється прийняття рішень (актів) повноважною Верховною Радою України, зазначав її не як «наявність … відповідної кількості голосів народних депутатів України від конституційного складу парламенту » , а як «наявність … відповідної кількості голосів присутніх на засіданні Верховної Ради України народних депутатів України ».

Підготував Петрів А.Л.