Стаття 69 Конституції України вказує, що " народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії". Таким чином ця стаття не встановлює вичерпного переліку форм безпосередньої демократії, а вказує на те, що крім виборів та референдуму, існують й інші форми безпосередньої демократії. Хоч ці "інші форми безпосередньої демократії" в цій статті не перераховані, але законодавством України передбачені такі форми безпосереднього волевиявлення народу, як мирні збори, мітинги, походи і демонстрації, референдні ініціативи, звернення, народні обговорення тощо.

Як єдине джерело влади в Україні, народ має право на будь-яку форму волевиявлення, крім тієї, яка прямо заборонена Конституцією і законами. Таким чином крім форм безпосередньої демократії, які прямо передбачені законом, дозволеними та допустимими є й інші не заборонені форми безпосередньої демократі. Загалом безпосередня демократія проявляється у великій кількості форм, серед яких, крім виборів і референдумів, це також виявлення громадської думки, плебісцити, народні обговорення, народні ініціативи, петиції, збори, мітинги, походи, демонстрації. Крім того історії безпосередньої демократії відомі також такі виняткові форми, як мирні революції, повстання, національно-визвольні рухи та політичні страйки, протести, акції громадянської непокори, голодування, пікетування тощо. Реалізація цих форм безпосередньої демократії дозволена, якщо вона прямо не заборонена законом, не веде до заборонених наслідків тощо. Але проблема в тому, що оцінку певним діям під час, наприклад, масових заходів, надає влада, яка не завжди зацікавлена в реалізації права народу на управління державними справами, та може трактувати певні дії як порушення громадського порядку, не говорячи про провокативні дії зацікавлених суб’єктів, які цілеспрямовано можуть мирне зібрання перетворити у незаконне. Таким чином під час реалізації законних прав може мати місце притягнення громадян до відповідальності, при загрозі громадському порядку влада може навіть запроваджувати надзвичайний стан, за якого можливим є значне звуження обсягу прав громадян, в тому числі заборона мирних зібрань тощо. І об’єктивність таких санкцій та заходів часто залишатиметься під питанням…

Українська історія знає приклад так званої "помаранчевої революції" 2004 року, яка була тією мирною формою безпосередньої демократії, та сприяла проведенню неупереджених виборів Президента України. Зазвичай революції, як форма безпосередньої демократії, не закріплюються в конституціях і законах, але їх результати визнаються легітимними у разі відсутності порушень чинного законодавства. Саме такою стала Помаранчева революція в Україні.

Отож, якщо обов’язковість рішень, прийнятих, на референдумі, встановлена законом, і їх затвердження владою не вимагається, то про обов’язковість вимог мирних зібрань в законі прямо нічого не сказано, народ лише має на них право, і вони на практиці носять швидше консультативний/рекомендаційний/декларативний характер. Хоч з іншого боку, якщо демократія передбачає прийняття рішень більшістю і якщо таке рішення прийняте на мирних зібраннях/оформлене в петиціях - представляє волю більшості (і є докази цьому), то чи є підстави вважати таке рішення не легітимним? На нашу думку немає.

Таким чином під час реалізації права на «інші форми безпосередньої демократії» важливим є дотримання існуючих норм законодавства, мирний характер заходів, які не передбачають застосування зброї, для того, щоб не дати владі підстав для заборони відповідних дій під час прямого народного волевиявлення, чи невиконання рішення, яке прийнято під час народного волевиявлення.

Звісно, законодавча не регламентованість питання «інших форм безпосередньої демократії», відсутність в Україні закону про мирні зібрання має наслідком практичну неможливість/складність реалізації права народу на безпосереднє волевиявлення, в частині застосування «інших форм безпосередньої демократії», про які йдеться в статті 69 Конституції України.